Інформація для платників податків, які здійснюють реалізацію пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області інформує.
ДПС України на офіційному вебпорталі за посиланням https://tax.gov.ua/nove-pro-podatki–novini-/395663.html повідомила наступне.
Суб’єкти господарювання, які здійснюють операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) на митній території України пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно (крім операцій з реалізації такого пального його виробниками) не є платниками акцизного податку з реалізації пального та можуть здійснювати зазначені операції без отримання ліцензій.
Нагадуємо, що Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VІII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків i зборів» (далі – Закон № 2628-VІII) внесено зміни до Податкового кодексу України (далі – ПКУ) та Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон № 481).
ДПС роз’яснює

зміни, внесені Законом № 2628-VІII,
що стосуються суб’єктів господарювання, які здійснюють реалізацію пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно

Щодо поняття «реалізація пального»

З 01 липня 2019 року не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) на митній території України пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст 14 ПКУ).

Щодо акцизного податку з реалізації пального

Наслідком зміни визначення терміну «реалізація пального» є зміна кола платників акцизного податку з реалізації пального.
Платником акцизного податку з реалізації пального є:
– особа – суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України (п.п. 212.1.2 п. 212.1 ст. 212 ПКУ);
– особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), яка реалізує пальне або спирт етиловий (п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 ПКУ).
Звертаємо увагу, що у випадку, ввезення суб’єктом господарювання пального на митну територію України, такий суб’єкт відповідно до п.п. 212.1.2 п. 212.1 ст. 212 ПКУ є платником акцизного податку та згідно з п.п. 222.2.1 п. 222.2 ст. 222 ПКУ сплачує акцизний податок до або в день подання митної декларації.
Отже, при ввезенні з 01 липня 2019 року на митну територію України пального виключно у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виникає зобов’язання сплати акцизного податку, а при подальшій його реалізації у такій тарі, суб’єкт господарювання не здійснює операції з реалізації пального в розумінні п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, відповідно, не є платником акцизного податку з реалізації пального, у суб’єкта господарювання відсутній обов’язок складати акцизні накладні при здійсненні таких операцій. Такий суб’єкт господарювання не є розпорядником акцизного складу і в нього не виникає зобов’язання реєструвати акцизні склади.

Щодо отримання ліцензій

З 01 липня 2019 року запроваджено ліцензування діяльності суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво, зберігання, оптову та роздрібну торгівлю пальним (Закон № 481).

Відповідно до статті 1 Закону № 481:

оптова торгівля пальним – діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб’єктам господарювання роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам;
роздрібна торгівля пальним – діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки;
зберігання пального – діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Термін «пальне» вживається в Законі № 481 у значенні, наведеному в ПКУ.

Враховуючи те, що Закон № 481 не дає визначення «реалізація пального» та керуючись п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст 14 ПКУ, суб’єкти господарювання можуть здійснювати операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) на митній території України пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками, без отримання ліцензій відповідно до вимог Закону № 481.

Сеанс телефонного зв’язку «гаряча лінія» в.о. начальника управління податків і зборів з юридичних осіб Головного управління ДПС
у Дніпропетровській області Наталії Садики
на тему «Особливості адміністрування земельного податку»

Питання 1. Чи має підстави на звільнення від сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується у господарській діяльності Товариство, яке перебуває на спрощеній системі оподаткування, та надає нерухомість в оренду (основний вид його діяльності КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»).
Відповідь. Звільнення від сплати земельного податку за п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) можливе лише в разі використання платниками єдиного податку першої – третьої груп земельних ділянок для провадження господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦКУ відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Зокрема, згідно зі ст. 1 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» із змінами та доповненнями договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, також, ст. 6 установлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Підтвердженням такого використання є укладені відповідно до вимог чинного законодавства договори оренди нерухомого майна (будівель, споруд, земельних ділянок), які спрямовані на отримання доходу.
Питання 2. Чи повинно сплачувати земельний податок Товариство, яке є власником приміщення, що розташоване у багатоквартирному житловому будинку?
Відповідь. Земельний податок є обов’язковим платежем, що справляється власниками земельних ділянок, а також постійними землекористувачами (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ), до яких Товариство не належить.
Сплата земельного податку здійснюється власниками земельних ділянок та постійними землекористувачами (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, а саме суб’єктами, які мають відповідні рішення органів місцевого самоврядування щодо прав власності або постійного користування на сформовані земельні ділянки у значенні ст.791 Земельного кодексу України.
Земельним кодексом України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, надаються:
► у постійне користування підприємствам, які здійснюють управління такими будинками;
► у власність або в постійне користування співвласникам таких будинків (ст. 42 Земельного кодексу України).
Таким чином, земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, перебуває у власності або в постійному користуванні об’єднання власників будинку чи управляючої організації і така організація співвласників сплачує земельний податок, а співвласники, у тому числі й юридичні особи, які володіють нежитловими приміщеннями у такому будинку, у свою чергу, компенсують їй (організації) витрати зі сплати земельного податку на підставі укладених цивільно-правових угод.
Питання 3. Рішенням міської ради ставки земельного податку встановлені в залежності від цільового призначення земель згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель. До якої установи повинен звернутись платник земельного податку для визначення класифікації земельних ділянок?
Відповідь. Для визначення класифікації земельних ділянок суб’єкту господарювання необхідно звернутись до територіального органу Держгеокадастру України за місцем розташування земельної ділянки.

З 01.11.2019 запрацює новий механізм повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань та пені

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повідомляє, що з 01.11.2019 набирають чинності положення наказу Міністерства фінансів України від 11.02.2019 № 60 щодо нового механізму повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань та пені.
Так, для повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань платник оформлює заяву, у якій зазначається:
– податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
– найменування або прізвище, ім’я, по батькові (для фізичної особи);
– назва помилково та/або надміру сплаченого податку, збору, платежу;
– сума помилково та/або надміру сплаченого податку, збору, платежу;
– дата сплати і реквізити з платіжного документа, за якими кошти перераховано до бюджету (код класифікації доходів бюджету, бюджетний рахунок, на який перераховано кошти, код ЄДРПОУ територіального органу Казначейства, на ім’я якого відкрито рахунок, та МФО Казначейства);
– напрям(и) перерахування помилково та/або надміру сплачених коштів, що повертаються:
• на поточний рахунок платника податку в установі банку;
• на погашення грошового зобов’язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС, незалежно від виду бюджету;
• у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
Додатково до заяви платник може подати копію платіжного документа, на виконання якого помилково та/або надміру сплачений платіж перераховано до бюджету.
Заява може бути подана платником до органу ДПС в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-телекомунікаційних систем (через Електронний кабінет).

Сума єдиного внеску за попередній звітний рік, яка сплачена
у поточному році, включається приватним нотаріусом до витрат

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області нагадує, що оподатковуваним податком на доходи фізичних осіб доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності. У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
Норми визначені п.178.3 ст.178 Податкового кодексу України (далі – ПКУ).
На підставі положень Закону України від 02 березня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» із змінами та доповненнями та з метою встановлення єдиного переліку витрат, пов’язаних з організацією роботи приватних нотаріусів, Міністерством юстиції України видано лист від 02.02.2006 № 31-35/20, в якому наведено перелік витрат, які приватні нотаріуси мають право враховувати при обчисленні загального річного оподатковуваного доходу, зокрема, сплату нотаріусами внесків, у тому числі на користь найманих працівників.
Отже, сплата приватними нотаріусами єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок), у тому числі на користь найманих працівників, за попередній звітний рік, що фактично сплачений згідно остаточного розрахунку у поточному році, може бути включена до складу витрат при обчисленні оподатковуваного доходу за звітний рік.

Про відлік доби проживання для цілей справляння туристичного збору

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звертає увагу, що ставка туристичного збору встановлюється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за кожну добу тимчасового розміщення особи у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), у розмірі до 0,5 %. – для внутрішнього туризму та до 5 % – для в’їзного туризму від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, для однієї особи за одну добу тимчасового розміщення.
Норми встановлені п.п. 268.3.1 п. 268.3 ст. 268 ПКУ.
При цьому базою справляння збору є загальна кількість діб тимчасового розміщення у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 ст. 268 ПКУ (п.п. 268.4.1 п. 268.4 ст. 268 ПКУ).
Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг, затверджені наказом Державної туристичної адміністрації України від 16.03.2004 № 19, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.04.2004 за № 413/9012 із змінами та доповненнями (далі – Правила), регламентують основні вимоги щодо користування готелями та аналогічними засобами розміщення усіх форм власності, що здійснюють діяльність на території України у сфері надання послуг розміщення споживачам, і регулюють відносини між споживачами (фізичними особами, які проживають у готелях або мають намір скористатися готельними послугами) та готелями, виконавцями цих послуг. 
Так, п. 1.3 глави 1 Правил визначено, що розрахункова година – це година, яка встановлена в готелі та при настанні якої споживач повинен звільнити номер у день виїзду й після якої здійснюється заселення в готель.
Відповідно до п. 3.8 глави 3 Правил плата за надання готельних послуг стягується у відповідності до єдиної розрахункової години – 12-ї години поточної доби за місцевим часом. Готель з урахуванням місцевих особливостей вправі змінити єдину розрахункову годину. Зазвичай, розрахункова година зазначається у внутрішніх правилах готелю.
Пунктом 3.7 глави 3 Правил встановлено, що договір про надання готельних послуг може бути укладений на визначений або невизначений термін. При укладанні договору на невизначений термін погодженим вважається найбільш короткий термін, як правило одна доба; дія договору в такому разі завершується о 12 годині дня, наступного за днем прибуття споживача.
Враховуючи вищевикладене, відлік доби проживання розпочинається з 12 години дня, що передує дню виїзду, та триває 24 години до розрахункової години, встановленої готелем.