Трудове законодавство та ризики, які несуть працівники і роботодавці при неналежному оформлені трудових відносин та мінімізації заробітної плати

Право громадян України на працю, включаючи право на вільний вибір професій, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Після укладення трудового договору працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену в договорі, додержуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації, чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, та інші права, встановлені законодавством.

Однак при неналежному оформлені трудових відносин та отриманні заробітної плати в «конвертах» наймані працівники несуть певні ризики. Якщо працівник не оформлений на роботу належним чином, він позбавляється права на основну та додаткову відпустки, оплату лікарняного, дотримання встановленої законодавством норми тривалості робочого часу, отримання допомоги при травмуванні у разі нещасного випадку на виробництві, гарантії за колективним договором, отримання допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та ін.

Через несплату єдиного соціального внеску і податків наймані працівники втрачають страховий стаж та можливість одержання заробленої пенсії по старості, по інвалідності та в інших випадках, передбачених законодавством, адже пенсію буде призначено тільки з офіційно нарахованої суми заробітної плати.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Тобто, якщо працівнику нарахована заробітна плата не менше законодавчо встановленого мінімального рівня і з неї сплачено страхові внески до Пенсійного фонду України, то такий місяць повністю враховується в страховий стаж і заробітна плата за цей місяць враховується для обчислення пенсії.

Якщо ж сума нарахованої заробітної плати, з якої сплачені внески, менша за мінімальний рівень, страховий стаж становить неповний місяць і обчислюється пропорційно заробітній платі.

Якщо з якихось причин роботодавець не сплачує внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за своїх найманих працівників (причиною може бути і виплата заробітної плати «в конвертах» без сплати страхових внесків, і нарощування заборгованості як з виплати заробітної плати, так і зі сплати страхових внесків), то періоди, за які не сплачені внески, «випадають» із страхового стажу найманого працівника та не включаються в заробіток для розрахунку розміру пенсії.

Отже, працівник, який погоджується на працевлаштування без оформлення трудових відносин, виявляється повністю беззахисним перед роботодавцем. Усна домовленість жодним чином не фіксується юридично, роботодавець сплачує стільки, скільки вважає за потрібне і доти, поки вважає за потрібне. Працівник не має доказів на підтвердження дійсного розміру своєї заробітної плати та трудового стажу.

З 1 січня 2015 року внесено зміни до деяких законодавчих актів України, якими значно посилено відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі і нелегальної зайнятості.

Законом України № 77-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» внесено зміни до Кодексу законів про працю України, Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», Кримінального кодексу України, законів України «Про оплату праці», «Про охорону праці» тощо.

Так, статтею 265 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність юридичних та фізичних осіб – підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу. Накладатиме їх центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю без рішення суду у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат:

у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим – четвертим частини другої цієї статті – у розмірі мінімальної заробітної плати.

Для накладення штрафу за перший пункт порушень (тобто 30 мінімальних з/п) вищезгаданий центральний орган виконавчої влади не має здійснювати захід державного нагляду (контролю) – достатньо відповідного рішення суду.

Стягнення штрафів покладається на Державну виконавчу службу.

Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

У новій редакції викладено статтю 24 Кодексу законів про працю України. Якщо раніше для укладення трудового договору було достатньо лише видання наказу чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу або ж фактичне допущення працівника до роботи, то тепер законодавством для виникнення трудових відносин передбачено укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (Державної фіскальної служби) про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З Кодексу законів про працю України виключено положення, відповідно до якого трудовий договір вважався укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи, а також виключено статтю 24-1, відповідно до якої трудовий договір між працівником і фізичною особою підлягав реєстрації в державній службі зайнятості.

Поряд з цим значно посилюється адміністративна та кримінальна відповідальність за зазначені порушення трудового законодавства.

Відповідно до ст. 41 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ст.172 Кримінального кодексу України передбачено, що незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю караються штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Однією із найбільш суттєвих новацій у трудовому законодавстві, є додаткові можливості громадян захисту своїх трудових прав безпосередньо у суді. Так, ст. 232 Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 6, який передбачає, що суди розглядають трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

Ст. 235 Кодексу законів про працю України доповнено нормою, згідно з якою при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Як видно, проблема легалізації праці в Україні на сьогоднішній день залишається актуальною. Шановні роботодавці! Не забувайте, що прийнявши рішення займатися підприємницькою діяльністю Ви взяли на себе відповідальність не тільки перед засновниками щодо отримання якомога більшого прибутку, перед партнерами по бізнесу щодо виконання взятих на себе зобов’язань, а й перед людьми, працю яких використовуєте. Це відповідальність за здоров’я працівників, за безпечні умови праці, добробут їх сімей, за їх сьогодення та майбутнє. Закликаємо всіх роботодавців зробити крок назустріч суспільству – легалізувати зайнятість населення, дотримуватись законом встановленого розміру заробітної плати, відмовитись від виплати заробітної плати «в конвертах».

Шановні працівники! Для реалізації своїх трудових прав та забезпечення належного рівня свого майбутнього Ви повинні вимагати від роботодавця легального оформлення трудових відносин через укладання трудового договору, а також регламентацію трудових відносин відповідно до чинного трудового законодавства. У разі відмови роботодавця, кожен громадянин має право звернутися до компетентних державних органів за захистом своїх конституційних прав (управління Держпраці в області, Національної поліції України в області), а також до суду. Тому саме Вам вирішувати, що є найголовнішим – жити сьогоденням або мати впевненість у завтрашньому дні, забезпечуючи своїм родинам добробут і спокій.

Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті ради